ранній дитячий аутизм
При синдромі раннього дитячого аутизму (РДА) порушується можливість взаємодії дитини з навколишнім світом, і насамперед з іншими людьми. Вимушена самоізоляція призводить до порушення розвитку емоційної сфери, мови, когнітивних функцій, психіки в цілому. Зустрічається дитячий аутизм досить часто, 20-25 випадків на 10 000 новонароджених (з урахуванням легких форм, за останніми даними, до 40-45 на 10000), причому у хлопчиків в 4-4.5 рази частіше, ніж у дівчаток. Приблизно 70% аутичних дітей мають розумову відсталість з 10 менш ніж 70 і 30% з 10 менш ніж 50. Незважаючи на високу частоту народження розумової відсталості серед дітей з аутизмом, тип когнітивного дефекту при аутизмі відрізняється від розумової відсталості у неаутічних індивідів.
Перші ознаки аутизму можуть проявлятися ще в грудному віці у вигляді відсутності комплексу пожвавлення при контакті з матір’ю та іншими близькими. У старшому віці аутизм проявляється в «відхід у себе», в зниженні або повній відсутності контактів з навколишнім світом. Дитина не бере участі в бесіді, не відповідає на питання. Характерна слабкість і бідність емоційних реакцій. Поряд з цим для хворих аутизмом характерні підвищена чутливість до світлових, звуковим і інших подразників, постійне почуття страху. Спостерігаються схильність до стереотипних рухам, недостатність моторики.
Етіологія РДА недостатньо ясна, але очевидно, що вона Гете-Роген. Показано, що певну роль відіграють органічні ураження головного мозку, але про локалізацію порушень говорити в даний час складно. Найчастіше виявляються порушення корково-підкіркових зв’язків, медіобазальних відділів лобових часток, межполушарного взаємодії, гіпоплазія деяких відділів хробака мозочка. Роль цієї симптоматики в патогенезі аутизму залишається неясною, і судити про те, чи є органічні порушення причиною деяких випадків аутизму маніфестним фактором або ускладнюють синдромом, в цілому важко.
Разом з тим слід зазначити, що в останні 10-15 років, за спостереженнями як зарубіжних, так і вітчизняних клініцистів, частота і вираженість знаків органічного ураження головного мозку при аутизмі наростає.
Можливо, що деяку роль відіграють і психогенні чинники, але, мабуть, вони або є лише одним з можливих маніфестних впливів, або формують невротичні нашарування як при самому аутизмі, так і при вторинної аутизации у дітей з іншими відхиленнями у розвитку — при сенсорних порушеннях, дитячому церебральному паралічі, деяких мовних розладах (алалія, відкрита ринолалия, важкі форми заїкання), рідше при ЗПР.
Общепризнанна роль генетичних факторів, і зараз практично всі відомі дослідники біологічних основ аутизму згодні, що значна частина випадків РДА (якщо не всі) спадково обумовлена. На це вказує ряд спостережень.
Дитячий аутизм часто поєднується з хромосомними хворобами: описані випадки аутизму при порушеннях числа хромосом, досить часто виявляється поєднання РДА з генними хворобами (фенілкетонурія, склероз туберози, нейрофіброматоз та ін.) Особливу роль відводять синдрому ламкою Х-хромосоми: поданням деяких дослідників, в середньому з 4-5 хлопчиків з аутизмом один страждає синдромом ламкої Х-хромосоми (див. вище).
На роль генетичних факторів у розвитку аутизму вказують і результати блізнецових досліджень. Згідно з цими даними, при аутизмі відзначаються значні відмінності в конкордантность-сти (ймовірність появи хвороби або ознаки у одного з членів близнецовой пари за умови наявності цієї хвороби або ознаки у другому) по монозиготні (генетично ідентичним) і дизиготних (генетично не ідентичні) блізнецовим парам . Для монозиготних близнюків конкордантность становить 90-93%, тоді як для дизиготних — 0-10%, що вказує на дуже велику роль спадкового чинника. Разом з тим конкордантность у монозиготних близнюків не досягає 100%, що розглядається як вказівка ??на певну роль екзогенних факторів і, можливо, на політенні характер успадкування. Важливо відзначити, що дослідження проводилися не на контингенті спеціальних шкіл для аутичних дітей, але охоплювали всіх близнюків Швеції, Норвегії, Данії, Фінляндії та Ісландії.
Механізм успадкування захворювання неясний, але він свідомо не моногенний: численні спроби «укласти» практичні спостереження в схему аутосомно-рецесивного, Х-сцепленно-го рецесивного успадкування успіху не дали. Найбільш вірогідним вважається мультифакторіальний механізм (тобто генний комплекс забезпечує передачу схильності до розвитку патології, але реалізується вона лише за наявності неспецифічного екзогенного або ендогенного фактора). Така точка зору приваблива вже тим, що краще за інших дозволяє пояснити тимчасову і / або змістовну зв’язок з різноманітними екзогенними факторами і виключно велику клінічну полі-морфность синдрому РДА. Останнє особливо цікаво, якщо прийняти гіпотезу В.П.Ефроімсона про те. що клінічний прояв полигенного комплексу може бути обумовлено присутністю хоча б одного патологічного гена, тобто необов’язково наявність всього комплексу або певної його частини. Ця ж ги-Потез дозволяє пояснити зростання числа хворих з аутизмом, незважаючи на те що самі хворі не залишають потомства.
Тонкі генетичні механізми спадкування РДА мало вивчені. У деяких роботах досить переконливо показано зв’язок артистичних розладів з локалізованим в короткому плечі 11-ї хромосоми (11р15.5) геном з-Нагvеу-га8 (НRАS), а точніше з частотою народження співвідношення його алелей ВЗ / ВЗ. Автори звертають увагу на роль ras-протеїну в процесах росту нервових структур, механізмах нервової передачі, внутрішньоклітинного транспорту і цитоархітектоніки центральної нервової системи.
У серії інших робіт звертається увага на можливий зв’язок аутизму з мікродуплікаціей гена GABRB3, локалізованого в короткому плечі 15-ї хромосоми (15р +) та чинного, мабуть, через зміну структури білка, що транспортує серотонін .
Таким чином, обидві групи робіт дозволяють виділити гуанінтріфосфатзавісімие системи, фактор росту нервів, холінергічні системи, симпатичну систему як потенційні ланки патогенезу РДА, хоча, на жаль, дати більш повну і точну характеристику місця і значимості цих систем в патогенезі РДА в даний час не представляється можливим. Водночас кошти фармакологічного впливу на ці системи (в першу чергу на симпатичну систему і холінергічні структури) добре відомі, і їх використання в клінічній практиці можна з відомою обережністю віднести до патогенетичним засобів лікування. Більш того, уважний аналіз ефекту засобів, що діють на ті чи інші ланки патогенетичної ланцюга, може в принципі дати нову інформацію про сам патогенезі аутизму.
medbib.in.ua
Поняття про синдром раннього дитячого аутизму;
Діти з раннім дитячим аутизмом
Гуманістична парадигма сучасної спеціальної освіти робить дуже актуальною проблему психолого-педагогічної допомоги дітям з аутизмом, оскільки наголошує на праві кожної людини на навчання та розвиток згідно з її можливостями.
Характерними для синдрому раннього дитячого аутизму є: аутизм, тобто безмежна «екстремальна» самотність дитини, зниження здатності до установлення емоційного контакту, комунікації та соціального розвитку, труднощі у встановленні контакту очей, взаємодії поглядами, мімікою, жестами, інтонацією. Дитині складно виявляти свої емоційні стани та розуміти стани інших людей. Труднощі установлення емоційних зв’язків проявляються навіть у стосунках із близькими, але найбільше аутизм порушує розвиток стосунків із сторонніми.
Характерною рисою психічного розвитку дітей із аутизмом (Л. Аксьонова, Б. Архіпов, Л. Бєлякова, Н. Назарова та ін.) є нерівномірність, тобто розвиток усіх психічних сфер дитини відповідає різним віковим та якісним показникам: підвищені здібності в окремих галузях, таких, як музика, математика, живопис, можуть поєднуватися з глибоким порушенням звичайних життєвих умінь і навичок. Зниження загального життєвого тонусу проявляється у тих ситуаціях, що потребують активної, вибіркової поведінки.
Досить часто батьки, вихователі, вчителі зустрічаються із розладами емоційно-вольової сфери дітей. Одним із таких випадків є ранній дитячий аутизм (РДА) – складний вид дизонтогенезу, пов’язаний із порушенням стосунків дитини зі світом. Основною особливістю РДА є порушення або затримка розвитку вищих соціалізованих форм поведінки, які передбачають взаємодію з іншою людиною, відсутність урахування її думок, почуттів, поведінкових реакцій. При цьому діяльність, не пов’язана із соціальною взаємодією (гра, конструювання, фантазування, розв’язання інтелектуальних задач), може відбуватися на високому рівні. Ці діти потребують спеціальної психолого-педагогічної, медичної допомоги.
Соціальна значущість проблеми дитячого аутизму нині визнається все більше. Епідеміологічні дослідження, проведені в різних країнах у 70-х роках минулого століття, показали, що частота РДА (раннього дитячого аутизму) становить не менше, ніж 3–6 випадків на 10 тисяч дітей (Л. Вінг). У наступні роки, коли були виявлені поліетіологія і полінозологія дитячого аутизму, доведено, що навколо ядра класичного клінічного синдрому РДА групуються численні випадки подібних порушень у розвитку комунікації та соціальної адаптації. Не зовсім точно вкладаючись у класичну клінічну картину РДА, вони мають загальну специфіку психічного дизонтогенезу і потребують аналогічного корекційного підходу. Останнім часом у медичній літературі переважно використовується термін «розлади спектру аутизму» (РСА). Частота їх виявлення, на думку сучасних авторів, складає до 21-26 на 10 тисяч дітей (К. Гілберт) і поряд з клінічним все більшого значення набуває освітній діагноз (О. Нікольська).
Ознаки РДА проявляються у віці до 3-х років. У хлопчиків ранній аутизм зустрічається у 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток.
Термін «аутизм» (від грець. autos – сам) було введено Е. Блейлером,який підкреслював незалежність аутичного типу мислення від реальної дійсності, свободу від логічних законів, захопленість особистісними переживаннями.
Уперше синдром раннього дитячого аутизму було описано у 1943 році американським клініцистом Л. Каннером у праці «Аутистичні порушення афективного контакту», написаній на основі узагальнення 11 випадків.
Г. Аспергер (1944) описував дітей категорії «аутистична психопатія». В аутистичних психопатів, на думу вченого, яскраво проявляються порушення поведінки, вони позбавлені дитячості, оригінальні у своїх думках, самобутні у поведінці, у їхньому вигляді є щось старече. Ігри з однолітками їх не приваблюють, гра має вигляд механічної. Г. Аспергер визначає перебування цих дітей у світі мрій, бідну міміку, монотонну своєрідну мову, відсутність пошани до дорослих, несприйняття ласки, відсутність необхідного зв’язку із реальністю.
Стереотипність у поведінці пов’язана із напруженим прагненням зберегти ті умови життєдіяльності, до яких дитина звикла. Вона чинить опір найменшим змінам обставин, розпорядку життя. Спостерігають одноманітні дії: дитина розкачується, трусить та махає руками, стрибає, маніпулює певним предметом: трясе, постукує, крутить; захоплюється однією і тією ж темою розмови, малюванням подібних сюжетів.
У третині випадків може проявлятися мутизм — відсутність цілеспрямованого використання мови для комунікації. При цьому дитина інколи може випадково говорити окремі слова і навіть фрази. Мовлення у дітей із РДА може бути формально добре розвиненим, із великим словниковим запасом, розгорнутою, «дорослою» фразою. Але воно має характер штампованості, «папужництва», «фотографічності». Дитина не запитує і не відповідає на звернену до неї мову, із задоволенням декламує одні й ті ж самі вірші, але не використовує мову навіть у найнеобхідніших випадках, уникає мовленнєвої взаємодії.
Характерними є мовні ехолалії — стереотипні бездумні повторювання почутих слів, фраз, запитань та відставання у правильному використанні особистісних числівників. Наприклад, дитина довго продовжує називати себе «ти», «вона», визначає свої потреби безособовими наказами: «дати попити», «одягти» тощо. Мовлення дитини має незвичайний темп, ритм, мелодику, що проявляється вже до настання 2,5 років. Найбільш яскравими є прояви поведінкових проблем (самоізоляція, надмірна стереотипність поведінки, страхи, агресія та самоагресія) у дошкільному віці, від 3 до 5-6 років.
Аутична симптоматика може зустрічатися при таких захворюваннях, як: важкі захворювання ЦНС (гідроцефалія, епілепсія, резідуально-органічна недостатність); шизофренічний процес; уроджені енцефалопатії інфекційного походження (токсоплазмоз, сифіліс, рубеолярна інфекція); уроджені дефекти обміну речовин (фенілкетонурія, гістиденимія, церебральний менідоз, мукополісахарідози, порушення пуринового обміну та ін.); дегенеративні захворювання (синдром Ретта, дезінтегративний психоз Геллера); генетичні захворювання (синдром Дауна, синдром Леша-Ніхана, синдром ламкої («фрагільної») Х-хромосоми), поствакцинальні ускладнення.
Видатні світові авторитети з питань аутизму (К. Гілберт, Т. Пітерс, Л. Шипіцина та ін.) констатують великий розрив між теоретичними знаннями про аутизм та практичними можливостями допомоги особам з аутизмом та їхнім родинам. Питання створення, поруч з традиційними, інноваційних організаційних форм надання спеціальних корекційно-освітніх послуг є особливо актуальним, коли йдеться про послуги для дітей з аутичним типом розвитку, з таких причин:
— відсутність в країні системи спеціальної освіти для цієї категорії дітей;
— досить широка розповсюдженість аутичного типу розвитку;
— відсутність в світової практиці єдиного підходу до вирішення цієї проблеми, що може бути пояснено відносно коротким терміном існування науки та практики педагогіки аутизму (цілеспрямовано аутизм вивчається лише близько 60 років, в той час, як світова сурдо-, тифло- та олігофренопедагогіка існує значно довше);
— неможливість розв’язати проблему за допомогою лише існуючих організаційних форм, та навіть – шляхом створення нового типу закладів, аналогічного традиційним (Г. Хворова, 2010).
Завданнями роботи педагогічних працівників із такими дітьми є:
1) розроблення принципів і методів раннього виявлення РДА;
2) диференціальне діагностування, відокремлення від подібних станів, розроблення принципів та методів психологічної корекції;
3) розроблення психологічних основ зменшення дисбалансу між процесами навчання та розвитку дітей.
studopedia.su
Синдром раннього дитячого аутизму: причини і симптоми
Аутизм являє собою психологічний розлад, основний прояв якого полягає в частковsq або повнsq відмові дитини від спілкування з оточуючими. Дане захворювання може розглядатися як окреме або бути одним із проявів інших психічних патологій.
Синдром раннього дитячого аутизму може бути діагностований в ранньому віці, навіть до року, але частіше такий діагноз встановлюють у віці двох-двох з половиною років. Виражається синдром раннього дитячого аутизму в порушенні будь-яких способів контакту з батьками, але, незважаючи на це, дитина може мати, як дуже високий рівень розумового розвитку, так і дуже низький.
Причини раннього дитячого аутизму (РДА)
На сьогоднішній день лікарі не змогли виявити всі причини виникнення РДА, але існує кілька факторів, які суттєво збільшують ризик виникнення даного захворювання:
Симптоми раннього дитячого аутизму
Ряд загальних симптомів, які характерні, як для раннього дитячого аутизму, так і для підліткового, дають можливість лікарю поставити точний діагноз. До цих симптомів відносяться наступні прояви:
Як лікувати ранній дитячий аутизм
РДА передбачає лікування, спрямоване на кілька окремих аспектів. Перш за все, необхідна сімейна терапія, здійснення лікування поведінкових порушень і активне використання медичної психологічної педагогічної корекції. Щоб лікування раннього дитячого аутизму було максимально успішним слід застосовувати цілий комплекс різнопланових лікувальних заходів, які будуть об’єднані загальними психологічними і біологічними методами. Найбільший ефект від лікування можна помітити під час основних стадій формування особистості, як правило у віці від п’яти до семи років. Не слід також забувати, що хороші результати в лікування даної патології може дати усунення симптоматичних проявів.
euromd.com.ua
Ранній дитячий аутизм
Ранній дитячий аутизм — один із феноменів, який для лікарів досі залишається загадкою. Деякі фахівці вважають, що це вроджена патологія, інші — що придбана в результаті якоїсь емоційної травми в перші тижні життя. Що стосується нашої психологічної школи, прийнято вважати, що ранній дитячий аутизм є результатом недостатності нервової системи, яка може бути викликана широким колом причин — від вродженого порушення обміну речовин до генетичної обумовленості.
Однією з основних проблем аутичної дитини вважаються страхи. Вони є наслідком підвищеної вразливості. У таких дітей спостерігаються досить дивні, з точки зору здорової людини, страхи. Наприклад, малюк може злякатися дірки на колготках або ліхтаря за вікном. Дитина, що страждає аутизмом, прагнути зберегти сталість свого існування.
Саме цим прагненням і пояснюються багато дій, які вона часто здійснює в незмінній формі. Це похитування, проголошення одних і тих же слів або звуків, однакові малюнки. Такі дії захищають від неприємних емоцій, які малюк відчуває при взаємодії з мінливим зовнішнім світом. Тому дорослі повинні забезпечити максимально однакові, а значить комфортні умови скрізь, де він знаходиться.
Аутична дитина намагається уникати спілкування з іншими. При цьому в легкій формі аутизму чергуються фази спілкування з дорослими і замкнутості. У важкій формі захворювання дитина намагається не спілкуватися з іншими людьми взагалі. Інтелектуальний потенціал реалізується в тих сферах, які не вимагають контакту з іншими людьми. У зв’язку з цією особливістю рухові навички малюка розвиваються дуже повільно, бо вони вимагають участі в навчанні дорослого. Однак, всі ті дії, які вимагають одноманітних маніпуляцій і рухів, він виконує просто майстерно. Це може бути балансування на спинці дивана або малювання якихось предметів.
Дітей, які страждають раннім аутизмом, поділяють на 4 групи. До першої належать діти, які страждають найважчою формою — повною відчуженістю від світу. Це діти, які намагаються завжди уникати будь-якого спілкування. У разі наполегливих спроб увійти з ними в контакт, проявляють агресивність. Їх особливістю є польова поведінка — не дитина йде кудись, а речі змушують її переміщатися. Довга доріжка веде в кімнату, двері кімнати ведуть в іншу кімнату і так далі. Ці діти взагалі не говорять. Мова, яку вони освоїли в ранньому віці, поступово або різко зникає. Діти також не використовують міміку, жести та інші образотворчі рухи.
У другій групі знаходяться діти, обличчя яких постійно висловлює страх. Вони активно відкидають навколишнє середовище. Зустрівши чийсь погляд, реагують бурхливим протестом, криком. Вони не терплять ніяких змін, їх звички жорстко і вузько фіксовані. Вони спілкуються з вузьким колом людей, як правило з батьками, яких змушують завжди діяти звичним для них способом. Будь-якi зміни супроводжуються аутоагресiєю. Це говорять діти, які використовують мову для вираження своїх бажань. Однак словниковий запас бідний. Тим не менш, вони проявляють любов до віршів і словотворчості.
Діти третьої групи активно захоплені своїми інтересами. Вони не так бурхливо протестують проти спілкування, але у них теж є свої стійкі звички. Словниковий запас багатий, проте вони воліють говорити про те, що має негативне забарвлення. Це один із способів викликати у дорослих яскраву реакцію, якої шукає дитина.
До четвертої групи належать діти з найбільш легкою формою раннього аутизму. Ці малюки можуть проявляти ініціативу у спілкуванні, хоча воно триває не довго. Хоч їх словниковий запас бідний, вони користуються ним для побудови фраз і діалогів з іншими людьми. Вони також не відмовляються в спілкуванні від ініціативи дорослих. Їх здібності виявляються в тих сферах, які не пов’язані з мовою: конструювання, музика. Особливість таких дітей полягає в тому, що вони постійно потребують схвалення та підтримку близьких. Саме вона допомагає їм досягати висот у житті.
www.secret-press.com
Аутизм у дітей в ранньому віці — ще не привід впадати у відчай!
Ще кілька десятків років тому аутизм як самостійне захворювання діагностували рідко. Вперше його клінічні випадки були описані в сорокових роках двадцятого століття. Ранній дитячий аутизм зустрічається в наш час набагато частіше.
Так, за даними американських медиків, які серйозно зацікавилися цією проблемою раніше за всіх, в 1998 році синдром раннього дитячого аутизму був встановлений у 42500 дітей, що майже в 3 рази вище, ніж п`ятьма роками раніше. А зараз, за різними джерелами, випадків дитячого аутизму спостерігається від двох до шести на кожну тисячу немовлят.
Чому аутистів вважають хворими
У більшості випадків аутизм майже не зачіпає фізіологічний стан дитини. Це, швидше за його психологічні особливості. Діти-аутисти живуть як в скляній капсулі, поза навколишнього їх дійсності. Вони не шукають спілкування, не виявляють цікавості, не прагнуть пограти з однолітками, і майже завжди байдужі до найближчих людей. Такі основні симптоми захворювання. Офіційна медична наука вважає аутизм порушенням нервової системи, що виявляється розладом психіки раннього віку.
Найчастіше випадки психічних відхилень осягають 2-х-3-х річний вік. А загальні ознаки при цьому — втрата соціального і поведінкового аспекту особистості. По суті, ранній дитячий аутизм може бути хворобою соціальної особистості. Аутичні діти замкнуті, їх особливості — відсутність навичок і бажання контактувати з оточуючими, вони не пристосовані до існування в суспільстві, їм не потрібні друзі.
Відмінні риси аутизму
Для розпізнавання аутизму немає чітко визначеного кола симптомів, проте, основні його ознаки отримали назву: «тріада аутизму». До них відносяться:
Особливості головного мозку нормальних людей полягають в присутності численних і добре розвинених нейронних каналів. Аналіз інформації, що надходить відбувається швидко, майже несвідомо і з мінімумом енерговитрат — по напрацьованим механізмам.
У дитини з аутизмом нейронні канали мозку розвинені погано. Для нього важко засвоювати інформацію з кількох джерел одразу. Він все сприймає однолинейно і так само діє. Звичайне життя вимагає від нього величезних виснажливих зусиль — подразників багато, а що з цим робити невідомо. Причому, чим старше його вік, тим складніше йому адаптуватися і тим важче симптоми аутизму піддаються корекції. Подібні складності сприйняття навколишнього незрозумілого світу притаманні всім випадкам раннього аутизму.
психологічні особливості
Основні психологічні ознаки дитячого аутизму — проблеми самосвідомості. Дитина не помічає, що відбувається навколо, ігнорує інших людей. Він може до безкінечності повторювати одні й ті ж слова або повторювати одноманітні дії і маніакально прагне до впорядкування речей. Смисл не завжди зрозумілий йому.
Особливості поведінки дітей-аутистів можуть мати діаметральні відмінності. Більшість з них живуть, як в сповільненій зйомці: вони спокійні до повільності і частіше мовчать. А інші сверхподвижность, шумні, особливо, якщо хтось порушує звичний для них спосіб життя. Але і ті, й інші не здатні до діалогу. Ранні симптоми цього проявляються, коли вік дитини не досяг і роки: він не реагує на звуки, не проявляє комплексу пожвавлення, не посміхається і не розрізняє своїх і чужих людей.
Дитячий вік півтора-два роки є переломним: іноді у дитини з нормальним розвитком може проявитися симптоматика аутизму. У якийсь момент він починає втрачати давно освоєні навички, забуває те, що він умів робити. Причини цього до кінця не вивчені. Ранній діагноз дозволить під час почати лікування і скорегувати ситуацію.
Основні прояви аутизму
Аутизм не визначається під час вагітності. Перші помітні прояви з`являються у дитини у віці п`ятнадцяти місяців, і зазвичай чітко формуються до трьох років. Спочатку вони найчастіше погано помітні і наростають у міру дорослішання. А часто вони виявляються вже незабаром після народження, але вони настільки легкої форми, що їх не помічають самі люблячі батьки. Тим не менш, вже з перших місяців життя можна побачити деякі дивності в поведінці дитини. Наприклад, малюк не реагує на знайомі обличчя, не висловлює емоцій, коли його беруть на руки.
Зазвичай першими помічають незвичайність поведінки дитини батьки, іноді медики або вихователі. Лікарі не поспішають призначити лікування, радять почекати, поспостерігати, чого робити якраз не можна.
Особливості аутичного малюка — відсутність любові до дотиків і пестощів, хвороблива реакція на найшкідливіші звуки. Граматична структура його мови порушена, в ній немає особових займенників. Синдром раннього дитячого аутизму проявляється в тому, що діти не потребують дружніх відносинах. Вони в усьому прагнуть до одноманітності, перетворюючи повсякденні заняття в ритуал.
Відчуженість і байдужість може часто перемежовуватися з агресивністю і гнівом. Така реакція може бути викликана спробою порушити звичні ритуали аутичного дитини. Іноді захворювання супроводжується порушеннями сну, відмовою від їжі, припадками і судомами (діагностика судомної активності мозку виробляється за допомогою електроенцефалограми). Тоді призначають лікування протисудомними препаратами.
труднощі діагностики
Найголовніша проблема захворювання на аутизм — це труднощі в постановці діагнозу. Перш за все, тому що інструментальних і аналітичних методів визначення цього захворювання немає. Найсучасніша діагностична апаратура, тонкі біохімічні аналізи крові не визначають порушень, які можна співвіднести з цим захворюванням. Діагностика аутизму, здебільшого, носить імовірнісний характер, вона ґрунтується на аналізі поведінки дитини. Симптоматика ж в більшості випадків схожа на прояв інших хвороб: слуху, зору, невропатії, мозкової дисфункції. Найчастіше у дитини з аутизмом ставиться діагноз легкої форми розумової відсталості або шизофренії.
Сучасний рівень медицини не дозволяє також виявити потенційний ризик виникнення аутизму у майбутнього малюка під час вагітності. Відповідно, відсутній і специфічне лікування. Перша симптоматика може проявитися тільки після народження. Особливості в поведінці, коли малюк не реагує на голос мами, не посміхається, не помічає рухомих предметів — це привід звернутися до фахівців, незважаючи на ранній вік. Чим швидше це зробити, тим більше ймовірність зупинити хворобу.
Різні форми, різні прогнози
По тяжкості захворювання аутизм поділяють на чотири групи за ступенем відчуженості від реальності:
Краще за все піддаються корекції діти з легкою формою аутизму. Чим молодша їх вік, тим більше шансів на успішну реабілітацію та соціалізацію.
Причини і гіпотези
Чіткого уявлення про причини виникнення захворювання аутизмом поки немає. Є багато припущень, теорій і гіпотез. Який з факторів впливає більшою мірою, а який в меншій, ще належить з`ясувати. Очевидним же є те, що це певною мірою збіг генетичних і зовнішніх чинників. Цікаві деякі найбільш заслуговують на увагу підходи:
- Генна теорія пояснює ранній дитячий аутизм особливостями генотипу. Однак припущень про те, чи викликає захворювання специфічне взаємодія генів або їх мутації, не висловлюється.
- Важливою причиною аутичного поведінки можуть бути спадкові чинники. Ця теорія з`явилася в результаті досліджень захворювання на аутизм у однояйцевих близнюків. Так, якщо один з них страждає їм, то з ймовірністю 36% може захворіти і другий. А у різнояйцевих близнюків ризик захворювання не перевищує 10%. До того ж, близнюки аутистів, а також брати і сестри, які не є їх близнюками, часто страждають затримкою мови та розумовою відсталістю легкого ступеня. Передбачається також, що спадкова складова причини аутизму залежить від порушень в декількох генах, які можуть успадковуватися як від батька, так і від матері.
- В останні роки дитячий аутизм зріс, що збігається з різким погіршенням екологічної обстановки на планеті. Тому цілком імовірною видається тератогенні теорія. Вона полягає в тому, що патогенні фактори середовища, викликають основні вроджені аномалії формування головного мозку плода. Особливо небезпечним періодом вважаються ранні терміни вагітності. Такими патогенними факторами, їх називають тератогенами, можуть бути продукти харчування, нітрати, ряд лікарських засобів, алкоголь, нікотин, наркотики, збудники інфекційних захворювань, забруднення повітря, вік породіллі.
На користь останньої гіпотези свідчить те, що світ дуже швидко змінюється за хімічним складом, повітряна і земна середовища все більше наповнюються різними видами випромінювань. А людський організм, особливо дитячий, мабуть, не пристосований до швидкої адаптації до впливу величезного числа нових факторів.
Різні підходи до загадки аутичного поведінки породили сотні чуток і домислів про те, що аутисти — діти-індиго, інопланетяни або піонери нової земної раси.
Методи корекції та лікування аутизму
Зараз вважається, що дитячий аутизм неможливо вилікувати повністю. Проте, вкрай важливо діагностувати це захворювання якомога раніше. За статистикою, хворі діти, лікування яких почали кваліфіковані фахівці в 2-3 роки, в п`ятдесяти відсотках випадків повністю відновлюються до 5-6 років, а в решті випадків — призводить до значного покращення їх загальний стан.
Лікування такої особливої хвороби, як дитячий аутизм, теж особливе. Воно переважно спрямоване на їх соціальну і психологічну адаптацію. Зазвичай медикаментозні методи при цьому майже не використовують. Тут головна роль віддана психологічним методам особистісної корекції. Тому завдати шкоди подібне лікування не може. Процес цей тривалий, вимагає терпіння і наполегливості і об`єднання зусиль батьків і лікарів.
У всьому світі вважається, що аутизм будь-якого ступеня найкраще долається, якщо дитина відвідує звичайний дитячий сад або інші установи (гуртки, секції). Але основні реабілітаційні заходи і методи корекції зазвичай використовують комплексний підхід. Це і спеціально розроблені освітні програми, і заняття з логопедом, і трудотерапія. Дітей вчать малювати, ліпити, навчають соціальним навичкам. Особливості таких занять в індивідуальному підході до кожної дитини і щільному взаємодії з батьками дитини з аутизмом. На всіх етапах навчання проводиться діагностика, що дозволяє оцінити прогрес корекційних заходів.
Одна з першорядних завдань у соціальній адаптації аутичних дітей — допомогти їм подолати неприйняття тілесних контактів, страх перед ними. Виявилося, що найбільш безневинні і недоступні в повсякденному житті відчуття, діти отримують в воді. З цієї точки зору дуже корисно аутичного дитини водити в дитячий басейн на плавання.
Виявилося, на реабілітацію дітей благотворно впливає спілкування з тваринами. Малюків навчають їзді на конях, навіть термін спеціальний з`явився — «іпотерапія». Тут працюють кілька факторів, що ефект корекції: тактильний контакт дитини з конем при їзді, фізичне навантаження, унікальні емоційні враження. Також хороші результати дає дельфінотерапія.
Особливості будь-якого виду занять з аутистами — їх протяжність в часі і регулярність. Враховується також вік дитини.
Що робити при підозрі на аутизм
Ранні поведінкові особливості дитини з аутизмом проявляються вже після народження, але остаточний діагноз встановлює лікар на основі скарг батьків і консультації невролога. Вік малюка грає вирішальну роль, тому є сенс відвідати декількох фахівців, щоб переглянути його на загальний стан здоров`я, здатність до навчання і чутливість до сенсорної стимуляції.
ukrsbaby.ru